IV
З тим глибоким, несвідомим зітханням від видання якого не могло його втримати навіть близькість до телепобача коли почався його робочий день, Ўінстон підтягнув до себе кажипиш, здмухав порохи з його вмовного отвору, і надягнув на себе свої окуляри. Тоді він розгорнув і скліпнув докупи чотири маленькі циліндри паперу, які вже виплюхнулися були з пневматичної трубки справа на його робочому столі.
У стінах к'юбиклу були три отвори. Справа від кажипишу була маленька пневматична трубка для писаних повідомлень, зліва більша для ґазет; а на бічній стіні в межах легкої досяжності Ўінстонової руки був великий видовжений проріз захищений дротяним оґратуванням. Той останній був для утилізації макулатури. Подібних прорізів існувало тисячі або десятки тисяч по всій будівлі, не в кожній кімнаті але через невеликі проміжки у кожному коридорі. З якоїсь причини їх обзивали дірами пам'яті. Якщо зналося, що є якийсь документ визначено на знищення, чи навіть якщо бачилося який-небудь обривок макулатури який десь валявся, автоматичною дією було підняти накривку найближчої діри пам'яті і вкинути туди той об'єкт, після чого він там повирує собі під потоком теплого повітря геть у величезні печі які були сховані десь у глибинах будівлі.
Ўінстон розглянув чотири смужки паперу, що їх він щойно розкрутив з трубочок. Кожна містила повідомлення розміром з усього один-два рядки, скороченим жарґоном -- не чисто Новоповідом але в основному з використанням Новоповідівських слів -- який використовувався у Міністерстві для внутрішнього призначення. Повідомлення звучали так:
таймс 17.3.84 вб промова злерапортована африка справити
таймс 19.12.83 проґнози 3 рп 4й квартал 83
зледруки підтвердити поточний випуск
таймс 14.2.84 мінідост злецитований шоколад виправити
таймс 3.12.83 рапортування вб деньнаказ двічіплюснедобре згад неособи перепис повноспосіб вищорґ преархівування
Зі слабеньким відчуттям сатисфакції Ўінстон відклав четверте повідомлення вбік. То було заплутане і відповідальне завдання і найліпше було за нього взятися насамкінець. Інші три були справами рутинними, хоча та друга ймовірно вимагала би трохи марудного перебирання списків цифр.
Ўінстон набрав на телепобачі “задні номери” і попросив подати йому відповідні випуски Times, які вислизнули з пневматичної труби після якихось декількох хвилин очікування. Отримані ним повідомлення містили посилання на статті або елементи новин які з тієї чи іншої причини вважалося необхідним видозмінити, або як казалося в офіційному формулюванні, справити. Наприклад, у випуску Times від сімнадцятого Березня говорилося що Великий Брат у своїй промові попереднього дня передбачив що Південно Індійський Фронт залишиться без змін, але Євразійська офензива незабаром почнеться у Північній Африці. А сталося так що Євразіятьське Верховне Командування запустило офензиву у Південній Індії, а Північну Африку лишило у спокої. Отже виникла необхідність переписати один абзац у промові Великого Брата, у такий спосіб щоби писало що він передбачив те, що де факто сталося. Або ще, у випуску Times від дев'ятнадцятого Грудня були опубліковані офіційні проґнози об'ємів виробництва розмаїтих різновидів споживчих товарів на четвертий квартал
1983 року, який водночас був шостим кварталом Дев'ятого Трирічного Плану. Сьогоднішній випуск містив звіт по фактично досягнутих об'ємах виробництва, і з того випливало що згадані проґнози були по кожній статті вкрай хибними. Ўінстонова робота полягала в тому щоби справити ориґінальні цифри, увідповіднивши їх орієнтуючись на пізніші. Третє повідомлення стосувалося дуже простої помилки, яку можна було зліквідувати і направити за якісь декілька хвилин. Зовсім недавно, у Лютому, Міністерство Достатку опублікувало обіцянку (офіційно то звучало як “катеґорична присяга”) що не буде жодного скорочення раціонів шоколаду впродовж цілого 1984 року. Фактично, як Ўінстон був вже в курсі, раціон шоколаду мав бути зменшений з тридцяти ґрамів до двадцяти наприкінці поточного тижня. Усе, що треба було зробити, то замінити ориґінальну обіцянку на попередження про те, що ймовірно виникне необхідність зменшити раціон десь так в районі Квітня.
Щойно Ўінстон справився з тими повідомленнями, він прикліпнув кожне з них до відповідної копії Times і проштовхнув їх у пневматичну трубу. Тоді, у руху який був настільки близький до несвідомого, наскільки це було можливо, він зіжмакав ориґінальне повідомлення та кожну зроблену ним самим нотатку і вкинув їх усіх у діру пам'яті, де її мало спожерти полум'я.
Що відбувалося у невидимому лябіринті до яких провадили пневматичні труби, того він детально не знав, але знав у загальних рисах. Щойно виправлення які виявлялися необхідними для внесення у той чи інший конкретний випуск Times збиралися і сортувалися, згаданий випуск передруковувався, ориґінальний примірник знищувався а виправлений примірний ставився в архів за його мість. Цей процес неперервного видозмінювання застосовувався не тільки до ґазет, але також і до книжок, періодичних видань, брошур, плакатів, листівок, плівок, звукозаписів, карикатур, фотоґрафій --
до кожного різновиду літератури чи документації яка могла ймовірно мати яку-небудь політичну чи ідеолоґічну значущість. День за днем і майже хвилина за хвилиною минуле уактуальнювалося. У такий спосіб кожне передбачення, зроблене Партією могло бути продемонстроване і документальними доказами підтверджене як вірне, а жодному елементу новин і жодному вираженню опінії, яке конфліктувало з потребами даного взятого моменту, ніколи не дозволялося залишатися у записах. Уся історія була палімпсестом, витертим начисто і перезаписана рівно так часто як було треба. Після того як вчинок був зроблений, у жодному випадку вже не було можливості доказати, що відбулася якась фальсифікація. Найбільша секція Департаменту Записів, значно більша ніж та в якій працював Ўінстон, складалася просто з осіб чиїм обов'язком було відстежувати і збирати всі примірники книжок, ґазет та інших документів, для яких було визначено замісники і визначалися на знищення. Той чи інший номер Times який, з огляду на зміни у політичних розкладах, або з огляду на хибні пророцтва вимовлені Великим Братом, міг бути вже з десяток разів переписаний, далі стояв у картотеці з видрукованою на ньому ориґінальною датою, і не існувало жодного іншого примірника який би йому суперечив. Книжки також відкликалися і переписувалися знову і знову, і неодмінно перевидавалися без жодного визнання про жоден факт внесення у них якогось видозмінення. Навіть писані інструкції, що їх отримував був Ўінстон, і яких він без виключень позбувався щойно попрацював з ними, ніколи не містили щодного твердження, навіть підтекстово-натякового, що мало бути скоєне якесь фальшування: посилання були завжди на провтики, помилки, одруки або некоректні цитати що їх треба поправити в інтересах точності.
Але фактично, думав він коли перереґульовував (переправляв) цифри Міністерства Достатку, то було навіть не фальшування. То було просто заміна одного шматочка бздурів на інший. Більша частина матеріялу, з яким доводилося мати справу, не мала жодного зв'язку з чим-небудь у реальному світі -- навіть такого роду зв'язку, до якого має прив'язку відверта брехня. Статистика була так само вифантазовуванням у початковій версії, як і у версії справленій. Дуже часто очікувалося, що ти візьмеш їх зі стелі. Наприклад, Міністерство Достатку проґнозувало що виробництво чоботів у поточнім кварталі складе 145 мільйонів пар. Фактично було вироблено шістдесять два мільйони. Ўінстон, щоправда, переписуючи проґноз, зменшив проґнозовану цифру до п'ятидесяти семи мільйонів, щоб уможливити звичне твердження що квоту було перевиконано. У будь-якому випадку, цифра шістьдесят два мільйони була не ближчою до правди ніж п'ятдесят мільйонів, чи ніж 145 мільйонів. Дуже ймовірно що було вироблено взагалі нуль пар черевиків. Ще ймовірніше, що ніхто не знав скільки було вироблено, а тим більше зрештою всім то було по барабану. Усе, що комусь могло бути відомо, то що кожного кварталу на папері продукувалося астрономічні кількості черевиків, а тим часом певно половина населення Океанія ходила боса. І так то було з кожним різновидом записаних фактів, чи то маленьких, чи то великих. Усе розпливалося у світ тіней у якому нарешті навіть дату року зналося непевно.
Ўінстон кинув поглядом через залу. У відповідному к'юбиклі з іншої сторони маленький, акуратного вигляду і з темним підборіддям чоловік на ім'я Тілотсон працював собі монотонно, маючи на колінах складену ґазету і тримаючи свій рот дуже близько до вмовного отвору кажипиша. Він справляв враження людини яка хотіла зберегти мовлене в таємниці, між собою та телепобачем. Він глянув догори і його окуляри метнули ворожий спалах погляду у напрямку Ўінстона.
Ўінстон був майже не знайомий з Тілотсоном, і не мав поняття на якій роботі той був працевлаштований. Люди у Департаменті Записів не особливо охоче розповідали про свої робочі обов'язки. У довгій безвіконній залі, з її подвійним рядом к'юбиклів і нескінченним шурхотом паперів і гулом голосів які бурмотіли у кажипиши, було з десяток людей про яких Ўінстон навіть не знав як вони мають на ім'я, хоча й кожен день бачив як вони мечуться туди-сюди по коридорах або жестикулюють на Двох Хвилинах Ненависті. Він знав, що у сусідньому к'юбиклі жіночка з пісочного кольору волоссям трудилася цілими днями, просто відстежуючи і видаляючи з Преси імена і прізвища людей яких було розгазоподібнено -- і які отже вважалися такими, які ніколи не існували. Робота та їй певною мірою, скажемо так, пасувала, бо ж її власного чоловіка було розгазоподібнено декілька років тому. А ще через декілька к'юбиклів м'яке, неефективне і замріяне створіння на ім'я Емплфорт, з дуже волосатими вухами і дивовижністю до жонґлювання римами і метрами, був задіяний у продукування підтасованих версій -- називалися вони дефінітивними текстами -- віршів які стали ідеолоґічно ворожими, але які з тої чи іншої причини належало залишати в антолоґіях. І ця зала з її п'ятидесятьма чи десь так працівниками, була лише однією підсекцією, ніби тільки одною з келій/камер у величезній складності Департаменту Записів. За нею, над нею, під нею були інші ройовиська працівників, які були задіяні до неймовірної кількості робіт. Були там величезні друкарські преси зі своїми підредакторами, їхні типоґрафічні експерти та їхні старанно споряджені студії для підроблення фотоґрафій. Була там секція теле-проґрам зі своїми інженерами, продюсерами та командами акторів спеціяльно підібраними за своє вміння імітувати голоси. Були там ордиська посиланнєвих клерків, в чиї обов'язки входило тупо складати списки книжок і періодичних видань які підлягали відкликанню. Були там обширні репозиторії у яких зберігалися виправлені документи а також приховані печі, у яких знищувалися ориґінальні примірники. А ще десь в якомусь іншому місці, у цілковитій анонімності, сиділи керуючі мізки які координували увесь той корпус колективних зусиль і викладали політичну лінію, яка визначала, що ось цей фраґмент минулого треба зберегти, ось цей фальсифікувати, а ще якийсь там інший витерти з існування.
І сам Департамент Записів, зрештою, був тільки однією з гілок Міністерства Правди, основним видом діяльності було не реконструйовувати минуле, а просто постачати жителів Океанії ґазетами, підручниками, телепобачними проґрамами, драматичними постановками, романами -- з кожним який тільки можна собі уявити різновидом інформації, інструкції чи розваги, від статуї до слоґану, від ліричного вірша до біолоґічного трактату, і від дитячої книжечки з правопису до словника Новоповіду. І мало Міністерство не тільки задовільняти різноманітні потреби партії, але також повторяти увесь цикл операцій на нижчому рівні, во благо пролєтаріяту. Існувала ціла низка окремих департаментів які займалися пролетарською літературою, музикою, драматурґією та розвагами загалом. Тут випускалися сміттєві ґазети, які не містили майже нічого крім спорту, кримінальної хроніки та астролоґії, сенсаційні п'ятицентові романчики, фільми які сочилися сексом, та сентиментальні пісні які складалися цілковито механічними засобами на спеціяльному різновиді калєйдоскопу який називався віршифікатор. Існувала навіть ціла підсекція -- Порносек, називалася вона на Новоповіді -- яка займалася продукуванням найнижчого рівня порноґрафії, яку відправлялося у запечатаному пакеті і яку було заборонено переглядати будь-якому члену Партії -- крім тих, які властиво над продукуванням її працювали.
Три повідомлення вислизнули з пневматичної труби заки Ўінстон працював, але були то прості справи, і він розібрався з ними раніше, ніж його роботу перервали Дві Хвилини Ненависті. Коли Ненависть закінчилася, він повернувся до свого к'юбиклу, взяв з полички словник Новоповіду, підсунув на один бік кажипиш, витер свої окуляри і взявся за своє основне завдання з того ранку.
Ўінстоновою найбільшою приємністю в житті була його робота. Більша її частина була виснажливою рутиною, але містилися в ній також і завдання настільки складні і заплутані, що можна було потонути собі в них як у глибинах математичної проблеми -- делікатні частинки фальшування у яких ти не міг керуватися нічим іншим крім своїми знаннями принципів Інґсоцу та твоїм прикидуванням, що саме хоче від тебе Партія. Ўінстон добре надавався до тої роботи. Одного разу йому навіть довірили були справлення передових статей у Times написаних цілковито на Новоповіді. Він розкрутив повідомлення, яке він відставив убік раніше. Воно звучало так:
таймс 3.12.83 рапортування вб деньнаказ двічіплюснедобре згад неособи перепис повноспосіб вищорґ преархівування
Староповідом (або Стандартною Анґлійською) то можна було би передати так:
Рапортування Наказу Дня виданого Великим Братом у Times за 3тє Грудня
1983 є надзвичайно незадовільним і у ньому є згадки на неіснуючих осіб. Перепишіть його повністю і передайте свій проект вищим орґанам перед архівуванням.
Ўінстон перечитав статтю-порушницю. Виданий Великим Братом Наказ Дня, так виглядало, що в основному зосередився на розхвалюванні роботи виконуваної орґанізацією під назвою FFCC, яка постачала сиґарети та інші рекреаційні моменти морякам у Плавучих Фортецях. І один такий Товариш Уізерс, видатний член Внутрішньої Партії, був виділений і спеціяльно згаданий і йому присуджена була нагорода, Орден за Видатні Заслуги, Другого Ступеня.
Три місяці потому FFCC раптом була зліквідована без жодного подання причин. Можна було припустити, що Уізерс та його соратники тепер зганьблені, але ані в Пресі ані на телепобачі про них жодним словом не згадувалося. Того вартувало було очікувати, бо ж то було незвичне явище щоб політичні порушників віддавали під суд чи навіть публічно паплюжили. Великі чистки, які торкнулися тисячів людей, з публічними процесами над зрадниками та задумозлочинцями які давали нікчемні зізнання у своїх злочинах і були потому страчувані, були спеціяльними делікатесними шоу, які відбувалися не частіше ніж раз на пару років. Більш звичним було коли люди які накликали на себе немилість Партії просто зникали і більше про них ніхто ніколи нічого не чув. Ніхто навіть найменшого поняття не мав, що саме з ними ставалося потому. У деяких випадках вони могли навіть не бути мертвими. Напевно з тридцять осіб яких Ўінстон знав особисто, не враховуючи його власних батьків, зникнули були в той чи інший момент у минулому.
Ўінстон погладив собі делікатно ніс скріпкою до паперів. У к'юбиклі навпроти Товариш Тілотсон далі таємницько горбився над своїм кажипишом. На мить він підняв свою голову: і знову той ворожий спалах очей крізь шкельця окулярів. Ўінстон подумав собі, а чи не дали Товаришові Тілотсону ту саму роботу що й йому. Такий варіянт був цілком можливим. Шмат роботи такої витонченості ніколи би не довірили тільки одній особі: з іншого боку, передати її на комісію було би тотожним відкритому визнанню того, що відбувається дія фабрикування. Дуже ймовірно що може навіть аж над десяток людей зараз продовжують трудитися над конкуренційними версіями того що саме фактично сказав тоді був Великий Брат. А зараз якийсь спеціялізований мозок у Внутрішній Партії відбере ту чи іншу версію, перередаґує її і запустить в хід ті складні процеси перехресних посилань які будуть потрібні, а потім вибрана брехня перейде у постійні записи і стане правдою.
Ўінстон не знав чому Уізерс був зганьблений. Можливо через корумпованість або некомпетентність. Можливо Великий Брат просто позбувався надто популярного підлеглого. Можливо Уізерс або хтось наближений до нього був запідозрений у єретичних схильностях. Або можливо ще -- то був найімовірніший варіянт з-поміж усіх -- то сталося просто тому, що чистки і розгазоподібнення були необхідною складовою механіки урядування. Єдине справжня ниточка розгадки полягала у словах “згад неособи”, які вказували на те, що Уізерса вже не було серед живих. Якщо людей арештовували, то такий висновок не був стопроцентно допустимим. Деколи їх випускали і їм дозволяли поперебувати на свободі аж цілий рік або два перш ніж їх страчували. Дуже часвідчасово та чи інша особа про яку ти думав що вона вже давно як мертва, поновно появлялася як привид на якомусь публічному судовому процесі де вона своїми даними свідченнями вплутувала у розглядувану справу імена сотень інших фіґурантів перш ніж сама зникала, на цей раз навіки. Уізерс, щоправда, був вже неособою. Він не існував: його ніколи не існувало. Ўінстон вирішив, що буде недостатньо просто подати зворотнє до тенденції промови Великого Брата. Ліпше було зробити так, щоби промова стосувалася чогось абсолютно непов'язаного зі своєю ориґінальною тематикою.
Він міг перетворити промову на звичне засудження зрадників та задумозлочинців, але то було трошки занадто очевидним, тоді як вигадування якоїсь перемоги на фронті, чи якогось тріюмфу перевиконання Дев'ятого Трирічного Плану, могло внести надмірне ускладнення у записи. Потрібний був якийсь кавалок чистого вифантазування. Раптом до голови йому вскочило, так ніби готово зроблене, образ якогось Товариша Оґліві, який щойно помер у битві, за героїчних обставин. Були оказії з яких Великий Брат присвячував свій Наказ Дня вшануванню пам'яті якогось скромного, рядового члена Партії чиє життя і смерть він виставляв як приклад що його вартує наслідувати. Сьогодні йому слід вшанувати пам'ять Товариша Оґліві. То було правда, що не існувало такої особи як Товариш Оґліві, але декілька рядків друкованого слова і пару підроблених фотоґрафій незабаром зроблять так що він заіснує.
Ўінстон на мить подумав, потім підтягнув до себе кажипиш і почав надиктовувати у знайомому стилі Великого Брата: стилі водночас мілітарному і педантичному, і, завдяки трюку з задаваннями питань і після того вмить відповіданнями на ті питання(“Які уроки ми почерпнемо з цього, товариші? Урок -- який є також одним із найбільш засадничих принципів Інґсоцу -- полягає в тому, що,” ітд., ітд.), легко наслідуваним.
У віці трьох років Товариш Оґліві відмовлявся вже від усіх іграшок окрім барабана, кулемета та іграшкового гелікоптера. У віці шести років -- на рік раніше за норму, завжяки спеціяльному пом'якшенню у правилах -- він приєднався до Шпигунів, у віці дев'яти вже був там командиром підрозділу. У віці одинадцяти років він доніс на свого вуйка Поліції у Справах Думок після того як підслухав його розмову яка як йому здалося містила злочинні задуми. У віці сімнадцяти років він був районним орґанізатором Юнацької Антисексуальної Ліґи. У віці дев'ятнадцяти він спроектував ручну гранату яка була прийнята на озброєння Міністерством Миру і яка, на перших своїх випробуваннях, вбила тридцять одного Євразіятського в'язня одним вибухом. У віці двадцяти трьох років він загинув у бою. Переслідуваний ворожими реактивними літаками, коли він летів через Індійський Океан з важливими депешами, він обтяжив своє тіло своїм кулеметом і вискочив з гелікоптера у водяні глибини, з депешами та всім решта що було при ньому -- про такий кінець, сказав Великий Брат, неможливо розмірковувати, не маючи відчуття заздрості. Великий Брат додав декілька ремарок про чистоту і чистосердечну відданість, які були притаманні життю Товариша Оґліві. Він був повним тверезником і некурцем, не мав жодних приємностей дозвілля крім щоденної години в спортзалі, прийняв присягу целібату, будучи переконаним у тому, що одруження і сім'я є несумісні з відданістю обов'язку 24 години на добу. У нього не було жодних інших предметів розмови крім принципів Інґсоцу, і жодної іншої мети в житті крім перемоги над Євразіятським ворогом та випольовування шпигунів, саботажників, задумозлочинців і зрадників загалом.
Ўінстон пополемізував сам із собою чи присуджувати Товаришеві Оґліві Орден за Видатні Заслуги: врешті-решт вирішив що ні, бо з таким рішенням були би пов'язані не конче потрібні перехресні посилання.
Ще раз він метнув поглядом на к'юбикл навпроти. Щось йому як видавалося підказувало з певністю, що Тілотсонові доручили ту саму роботу, що і йому. Не було ніякої можливості довідатися, чия саме робота врешті буде прийнята, але він відчував глибоку переконаність у тому, що то саме його роботу виберуть. Товариш Оґліві, якого неможливо було уявити собі годину тому, зараз був фактом. Його вразило як цікавинка те, що ти міг створювати мертвих, але не живих. Товариш Оґліві, який ніколи не існував у теперішньому часі, тепер існував у часі минулому, і колись коли про той акт фальшування
забудуть, він заіснує так істинно, і спираючись на такі самі докази як і Карл Великий чи Юлій Цезар.
Немає коментарів:
Дописати коментар