John Donne - I am a little world made cunningly (Holy Sonnet No. 7)

Джон Донн
Священна Сонета  № 7 (1609-1610)

Я є маленький світ, що сплетений майстерно

З частинок тварних і анґельського фантому,

Та чорний гріх прирік на нескінченну ніч

Обидві частки мого світу, і обидві вмерти мусять.

Ти, котрий є за небесами, що на високостях

Знайшов нові царини і про нові землі мо’ш писати

Пролий нові моря у мої очі, щоб я зміг

Втопити світ свій у свойому щирому плачі,

Або омий його, якщо його топити більш не треба.

Та він вже певно є спалений; бо на жаль вогень

Похоті й заздрости його палив дотихчасово,

Й бруднив; нехай то полум’я відійде,

І ти спали мене, о Боже, своїм вогнистим завзяттям

У тім полум’ї свого дому, що мене зцілить.

John Donne - Present in Absence

Джон Донн
Присутній у Розлуці

Розлука, заперечення почуєш

На усю твою потужність

На тривалість та бездушність;

Роби що можеш але не зіпсуєш

Два серця, справді витримки міцної,

Розлука зблизить їх, Час їм додасть спокою

Хто покохав панянку так шляхетну

То того розум віднайшов

Свій шанс досвідчити любов

Над часом, місцем і усім що смертне

Серцям що їх розлука не міняє

Відсутність є презентом, Час на них чекає

Назовні рвуться мої почуття

Всередині заховані

Розумом опановані

Знаходять в ній таємне відбиття

То так таїти любить пан заможний

Щось більше за той скарб що його в руки взяти можна.

В Розлуці, але даром нагороджений

Можу я її спіймати

Й від чужих очей сховати

В закутку мозку певнім огородженім

Її там обіймаю та цілую

І нею тішуся і зовсім не сумую

George Gordon Byron - Solitude

Самотність
Джордж Ґордон Байрон

     Зі щиту скелі тішитись горбочком та рікою,

     Та лісом, що ліниво горнеться під ковдру тіні

     З усім, що є в цім, людям не підлеглім володінні,

 4   Де смертний рідко, чи й ніколи не ступав ногою;

     На гору, де немає досі жодної стежини,

     Зійти з отарою, що без обмежувань мандрує;

     Згори заглянути на кручі й водоспадів піну;

 8   Самотність не властива тут людині, що цінує

     З чарівністю природи спілкування в ту хвилину.

    

10   Та в натовпі, де тіснява, де кожен поспішає

     Все чути й бачити, відчути і оволодіти,

     Осамотнілий житель світу стомлено блукає,

     Нас нікому, і нікого є нам благословити;

14   Та ница розкіш плебсу весь неспокій прикриває!

     Все це, якби нам рідної душі не дати,

     Могло би втратити ту награну природність

     Бо ж лестити і гнати, знаходити і благати

18   То є самому бути; то правдива є самотність.