понеділок, 3 серпня 2015 р.

Contents - Зміст (top post)

George Orwell - Джордж Орўел
Прозові Твори
Тисяча Дев'ятсот Вісімдесять Чотири (1949)

Розділ Перший

Розділ Другий

Розділ Третій

Розділ Четвертий

Розділ П'ятий (частина 1)

Розділ П'ятий (частина 2)

Розділ Шостий


T. S. Eliot - Томас Стернз Еліот
Поезія
Прелюдії (1920)
Ранок при Вікні (1920)
Рапсодія з Вітристої Ночі (1911)
Прозові Твори
Їлдроп та Еплпликc (1917) 

Gary Soto - Ґері Сотоу
Поезія
Помаранчі (1995)

J. R. R. Tolkien - Джон Рональд Руел Толкіін
Оповідання
Листок, Виконаний Бавунцьом (1964)
Коваль з Великого Вутона (1967)

Irene Zabytko - Ірена Забитко
Оповідання
Зобов’язання (2005)

John Donne - Джон Донн (1572-1631)
Поезія
Священна Сонета № 7 - Я Є Маленький Світ, Що Сплетений Майстерно.. (1609-1610)
Присутній у Розлуці (дата невідома)

Byron - Байрон
Поезія
Самотність

Donald Barthelme - Donaljd Barteljm
Opovidannja
Ja Napysaw Lysta Prezydentovi Misjacja (1980)
Genij (1971)

суботу, 2 серпня 2014 р.

1984 by George Orwell - Chapter 6

VI

            Ўінстон писав у своєму щоденнику:

            То сталося три роки тому. То було одного темного вечора, у вузькій бічній вуличці біля однієї з залізничних стацій. Вона стояла біля дверного отвору у стіні, під вуличним ліхтарем, який майже не світив. Вона мала молоде обличчя і дуже густий шар косметики. То саме макіяж апелював до мена, та його білість, як маска, і ті яскравочервоні губи. Партійні кобіти ніколи не малювалися. На вулиці більше нікого не було; не було теж жодного телепобача. Вона сказала два долари. Я--

            Якусь мить продовжувати було затяжко. Він закрив свої очі і почав тиснути їх пальцями, намагаючись видусити візію, яка з'являлася рецидивами. Він мав майже всепереборну спокусу викрикнути послідовність огидних слів на повну потужність свого голосу. Або гримнути своєю головою об стіну, копнути і перевернути стіл, та метнути чорнильницьою крізь вікно -- зробити якусь насильницьку або шумну або болючу дію, за посередництвом якої можна було витерти начорно той спогад, який мучив його.
            Твій найгірший ворог, розмірковував він, то була твоя власна нервова система. У будь-який момент то напруження всередині тебе було схильне трансформуватися у якийсь видимий симптом. Він подумав про чоловіка, попри якого він пройшов на вулиці декілька тижнів тому; досить звичного вигляду чоловік, член Партії, віком від тридцяти п'яти до сорока, високуватий і худий, ніс валізу. Їх двох розділяли декілька метрів, аж він побачив, що ліву половину чоловікового лиця раптом скрутило якимось спазмом. То відбулося ще раз в момент їхнього навзаєм-оминання: то було лише здригання, ривок, різкий як клацання затвору камери, але рух явно звичковий. Він згадав собі, як в той момент подумав: Отой чорт бідний попав без питань. А лякало його тоді те, що дія та була цілком імовірно несвідомою. Найбільшою небезпекою з-поміж усіх інших було розмовляння уві сні. Того не було як запобігти, наскільки він міг розуміти.
            Він втягнув подих і продовжував писати:

            Я пішов з нею в дверний отвір і через задній дворик у підвальну кухню. Біля стіни було ліжко а на столі була лампа, горіла дуже слабенько. Вона--

            Неприємне відчуття пройняло його до зубів. У нього виникло бажання сплюнути. Одночасно з кобітою у підвальній кухні він подумав про Катаріну, його дружину. Ўінстон був одружений -- був раніше одружений, в кожному разі: ймовірно він і надалі був одружений, бо ж знав, що його дружина не була мертва. Йому здавалося, що він знову вдихає той теплистий задушливий запахище підвальної кухні, запахище складений з комах і брудних лахів і духів -- паскудно дешевих але всеодно ваблячих, бо жодна партійна жінка ніколи не користувалася духами, навіть собі уявити такого було неможливо. Лише проли користувалися духами. У його голові запах духів невід'єднювано асоціювався із чужоложеством.
            Постфактум того як він закінчив з тою жінкою то був його перше упущення за останні два роки чи десь в тому районі. Співжиття з проститутками було заборонене, звичайно, але то було одне з тих правил, які ти міг часвідчасово набратися відваги зламати. То було небезпечно, але то не було питання життя і смерті. Бути зловленим з проституткою могло означати п'ять років у таборі примусової праці: не більше, хіба би разом з тим ти проштрафився у чомусь ще іншому на додаток. І то було досить легким до виконання вчинком, за умови що ти міг задбати, аби тебе не зловили в тракті акту. Бідніші квартали роїлися кобітами, які були готові продати себе. Деяких можна було купити навіть за фляшку джину, що його як очікувалося проли не  мали би пити. Негласно партія була навіть схильна спонукати до проституції, яко до клапану для вивільнення тих інстинків, яких цілковито неможливо було задавити. Просто розпуста не мала особливого значення доти, доки вона була затаємнена і безвтішна і доки в неї вплутувалося лише жінок найопущеніших і найбільш зневажаних клясів. Непростимим натомість злочином були нестатутні статеві стосунки між членами і членкинями Партії. Але -- незважаючи на те, що то був один з тих злочинів, у скоєнні яких звинувачені в процесі великих чисток всі без виключень зізнавалися -- де факто було тяжко уявити собі, щоби щось таке сталося би насправді.
            Ціллю Партії було не просто не допустити, щоби чоловіки і жінки формували зв'язки вірності, непідвладні партійному контролю. Реальною, ніколи не декларованою ціллю було усунути усю і будь-яку приємність зі статевого акту. Не стільки любов як така, скільки еротицизм був ворогом, чи то уві шлюбі чи то поза шлюбом. Усі шлюби всередині Партії мали бути схвалювані комісією призначуваною для тої цілі -- хоча той принцип ніколи виразно не формулювався -- дозвіл завжди не надавався, щоразу як розглядувана пара складала враження що вони фізично приваблюють одне одного. Єдиною визнаваною метою шлюбу було породжувати дітей для служби Партії. На сексуальний акт слід було дивитися як на злегка огидну дрібну операцію, ніби як на роблення клізми. "Це знову ж таки ніколи не говорилося очевидними словами, але непрямим чином воно втиралося у розум кожного члена Партії починаючи від дитинства і упродовж усього життя. Існували навіть орґанізації такі як Юніорська Антисексуальна Ліґа, яка відстоювала цілковитий целібат для обидвох статей. Усі діти мали породжуватися внаслідок штучного запліднення (штузап, називалося воно Новоповідом) і виховуватися у державних закладах. Це, Ўінстон був в курсі, не малося на увазі цілковито серйозно, але у якийсь спосіб то пасувало до загальної ідеолоґії Партії. Партія намагалася убити сексуальний інстинкт, або, якщо не було можливості його вбити, ну то тоді спотворити його і споганити. Він не знав, чому то так було, але йому видавалося природнім, що то так має бути. І наскільки йшла мова про кобіт, то зусилля Партії у цьому напрямку були здебільшого і загалом успішними.
            Він знову подумав про Катаріну. То мусіло бути дев'ять, десять -- майже одинадцять років відколи вони розсепарувалися. Було цікавим те, наскільки рідко він думав про неї. Якийсь час цілими днями [нараз] він був спроможний взагалі забути, що вони двоє коли-небудь взагалі були одружені. Вони були натоді разом протягом близько п'ятнадцяти місяців. Партія не дозволяла розлучення, але радше заохочувала сепарацію у випадках, коли не було дітей.
            Катаріна була високою, світловолосою дівчиною, дуже відвертою, з величавими рухами. Вона мала відважне, орлине обличчя, обличчя, яке міг би хтось назвати шляхетним аж доки не виявляв, що за ним не містилося настільки можна наскільки ніц за ним. На дуже ранніх стадіях свого одруженого життя він дійшов був висновку -- хоча напевно то було тільки тому що він знав її більш близько ніж він знав більшість інших людей -- висновку, що вона без вийнятку мала найбільш дурний, вульґарний, порожній розум з поміж усіх людей, що їх він коли-небудь зустрічав. Вона не мала в голові ані однісінької думки яка не була би слоґаном, і не було жодної імбецильності, абсолютно жодної яку би вона не була спроможна проковтнути за умови якщо її подала ї Партія. “Людина-звуковадоріжкаобзивав він її у своєму розумі. Все ж він міг би витримати життя з нею якби не заіснувала мова про лише одну єдину річ -- секс.
            Щойно він торкався її, видавалося що вона морщилася і твердішала. Обнімати її то було так як обнімати з'єднаний шарнірами дерев'яний образ. А дивним було те, що навіть коли він сплескував собоюу супроти її тіла, він мав відчуття, що вона одночасно з тим відштовхує його від себе усією своєю силою. Твердість її м'язів спромогувалася нести це враження. Вона бувало лежала собі зі замкненими очима, ані не опиралася ані не співпрацювала тільки давала згоду на удоступнювання себе. То було вкрай незручним а через якийсь час теж вже і жахливим. Але навіть так він міг би витримати життя з нею, якби було узгоджено, що їм слід заіснувати в целібаті. Але досить цікаво, що то саме Катаріна відмовилася від того. Вони мусять, казала вона, випродукувати дитину, якщо зможуть. Тому ті перформенси продовжували відбуватися, раз на тиждень досить реґулярно, щоразу як це було не невиконуваним. Вона навіть часом нагадувала йому про це вранці, як про шось шо треба зробити того вечора і про шо ніяк не можна забути. Вона називала то двома термінамиПерший термін бувробити дитину”, а другийнаш обов'язок перед Партією” (так, вона справді фактично вживала ту фразу). Досить скоро він доріс до появи відчуття гарантованої охопленості жахом коли наставав той визначений день. Але на щастя не з'являлося жодної дитини, і врешті-решт вона погодилася зрезиґнувати з намагання, [ну] і незабаром потому вони розійшлися.
            Ўінстон зітхнув нечутно. Він знову взяв до рук свою ручку і написав:

            Вона метнула собою на ліжко і відразу, без жодного різновиду прелюдії, у найбільш грубий, жахливий спосіб який можна собі уявити, підняла догори свою спідницю. Я--

            Він побачив себе який стояв там у тьмяному світлі лямпи, з запахом жуків і дешевих духів у своїх ніздрях, і у серці свому мав відчуття поразки і ображеності, яке навіть на той час було змішане з думкою про Катарінине біле тіло, зафриґіджене навіки гіпнотичною владою Партії. Чому то завжди мало бути таким чином? Чому він не міг мати свою власну кобіту замість оцих огидних перепихань через інтервали років? Але справжня любовна історія була подією майже не до уявляння собі. Кобіти Партійні були усі одинакові. Недоторкáнність була в них вкорінена так само глибоко як і лояльність до Партії. Через ретельні ранішні тренування, через ігри і холодну воду, через той шмельц який їм прогуділи голову у школі і у Шпигунах і у Молодіжній Лізі, через лекції, паради, пісні, слогани і воєнну музику, природнє відчуття з них видавлювалося. Його раціо йому говорило, що мусять і на той випадок існувати вийнятки, але його серце в то не вірило. Вони усі були непроникнéнні, саме такі як Партія очікувала від них бути. І хотів він, більше навіть ніж хотів бути любленим, розлупити ту стіну ціломудрія, навіть якби йому то вдалося зробити всього один раз в цілому житті. Сексуальний акт, успішно виконаний, був бунтом. Пожадання було задумозлочином. Навіть пробудити бажання у Катаріні, якби він зміг того добитися, було би ніби актом спокушування, незважаючи на те, що вона була його дружиною.
            Але треба було дописати решту тої історії. Він написав:

            Я увімкнув лямпу. Коли я побачив її у світлі--

            Після темряви слабесеньке світло парафінової лямпи видавалося дуже яскравим. То тепер вперше він міг як належиться роздивитися ту кобіту. Він зробив крок у її напрямку і відразу спинився, сповнений пожадання і нажахання. Він був до болю свідомий ризику, на який він пішов був, прийшовши сюди. Було ж цілком імовірно. що патрулі злапають його на виході: на ту справу вони могли вже в цей момент пантрувати назовні при дверях. Якщо він вийде, навіть не зробивши те, для зроблення чого він сюди прийшов, то--!
            То мало бути написане, з того треба було висповідатися. А побачив він раптово у лямповому світлі те, що жінка та була старою. Макіяж був навалений на її обличчі таким товстезним шаром, що складалося враження, що зараз воно все потріскається, як маска з картону. У її волоссі були прожилки сивини; але насправді жахливою деталлю було те, що її нижня щелепа дещо розслаблено звисала і в ротовій порожнині його увазі відкривалася просто печерна темрява. У неї зовсім не було зубів.
            Він почав поспішно, каракульним почерком, писати далі:

            Я побачив у тому світлі, що вона була досить старою жінкою, понад п'ятдесятку як мінімум. Але я перейшов до справи і все одно зробив це.

            Він знову почав тиснути пальцями свої очі. Нарешті він то все виписав, але різниці то ніякої для нього не зробило. Терапія не спрацювала. Пориви бажання викрикувати огидні слова на повну посильну гучність свого голосу було таким сильним, яким воно ще не було ніколи досі.