Священна Сонета № 7 (1609-1610)
Я є маленький
світ, що сплетений майстерно
З частинок тварних і анґельського фантому,
Та чорний гріх
прирік на нескінченну ніч
Обидві частки
мого світу, і обидві вмерти мусять.
Ти, котрий є за небесами, що на високостях
Знайшов нові царини і про нові землі мо’ш писати
Пролий нові моря
у мої очі, щоб я зміг
Втопити світ свій
у свойому щирому плачі,
Або омий його,
якщо його топити більш не треба.
Та він вже певно
є спалений; бо на жаль вогень
Похоті й заздрости його палив дотихчасово,
Й бруднив; нехай то полум’я відійде,
І ти спали мене,
о Боже, своїм вогнистим
завзяттям
У тім полум’ї свого дому, що мене зцілить.