Джордж Ґордон Байрон
Зі щиту скелі тішитись горбочком та рікою,
Та лісом, що ліниво горнеться під ковдру
тіні
З усім, що є в цім, людям не підлеглім
володінні,
4 Де смертний рідко, чи й ніколи не ступав
ногою;
На гору, де немає досі жодної стежини,
Зійти з отарою, що без обмежувань
мандрує;
Згори заглянути на кручі й водоспадів піну;
8 Самотність не властива тут людині, що цінує
З чарівністю природи спілкування в ту
хвилину.
10 Та в натовпі, де тіснява, де
кожен поспішає
Все чути й бачити, відчути і оволодіти,
Осамотнілий
житель світу стомлено блукає,
Нас нікому,
і нікого є нам благословити;
14 Та ница розкіш плебсу весь неспокій
прикриває!
Все це, якби нам рідної душі не дати,
Могло би втратити ту награну природність
Бо ж лестити і гнати, знаходити і благати
18 То
є самому бути; то
правдива є самотність.
Немає коментарів:
Дописати коментар